За словами майстрині, традиційна вишита сорочка розповість, хто ви і звідки

Анастасія Фоміна – відома вінницька писанкарка, майстриня-вишивальниця, яка створила вже десяток вишиванок – реплік старовинних подільських сорочок. Мисткиня переконана, що сучасна вишита сорочка не повинна стати просто одягом і втратити традиційну символіку. І водночас має враховувати вимоги сучасності. Про це вишивальниця розповіла журналістці «СічНьюз» у Всесвітній день вишиванки.

Відтворила 200-літні сорочки з картин

Мабуть, найвідомішими у колекції власноруч вишитих сорочок Анастасії є три роботи, відтворені за картинами відомого художника Тропініна. Це картини «Дівчина з Поділля», «Хлопець із сопілкою», «Українець». Їх художник написав, проживаючи у с.Кукавка Могилівського повіту Подільської губернії (зараз Могилів-Подільський район Вінницької області).

Моделями, які фотографувалися у сорочках-копіях стародавніх 200-літніх вишиванок, стали чоловік та син Анастасії та бандуристка Софія Аль-Хадіді. І ці сорочки – справжні шедеври, адже їх фізично вже давно немає. Але завдяки тому, що художник зафіксував тодішні народні строї Поділля, а сучасна вишивальниця їх відтворила, ми можемо побачити, якою була сорочка у нас 200 років тому на Могилів-Подільщині.

– Схеми робила не я, а майстриня з Умані Лідія Бебешко, – каже Анастасія. – Основні техніки вишивки цих сорочок – це низь замкова (найпоширеніша техніка вишивки на Східному Поділлі) та поверхниця (притаманна кільком південним районам Вінниччини), зерновий вивід, у чоловічих – ще й вирізування. Всі деталі сорочок змережано вручну традиційним швом “подільський черв’ячок”.

У найважчі часи рятує культурна спадщина

У день вишиванки, моя співрозмовниця також була одягнена у свою авторську сорочку. Анастасія розповіла, що ця робота вишита повністю у техніці замкової низі, орнаментами Східного Поділля.

– Ви відтворили такі складні роботи. А як Ви почали вишивати?

– Мене навчила моя бабуся. Вишивали, як тоді усі, хрестиком. Багато інформації я знаходила в інтернеті, але її було мало. У нас була студія «Своє рідне», яку вів переселенець із Луганщини Андрій Ярмаков, де ми збиралися і шили.

– Як Ви вишили першу сорочку?

– Я свою першу сорочку вишила після 2014 року. Довго збиралася, а тут починається війна. І  я подумала, що відкладати нема куди. У найважчі часи в людей просинається оця потреба. Дуже багато людей приходять зараз на майстеркласи, тому що ми всі живемо в хронічному стресі після повномасштабного вторгнення. А культурна спадщина нас нині просто рятує.

Традиції змінюються

– Зараз можна почути критику стосовно хрестикової техніки, мовляв, це не є наша традиція.

– Справа в тому, що традиції змінюються. І я вважаю, щоці сорочки, які називають бракарівськими («хрестикові»), то є теж наші традиції. Але, коли  вивчаємо традиції, ми маємо розуміти, який часовий проміжок досліджуємо. Тобто на початку ХХ століття хрестик поступово почав входити в маси. І у нас навіть по хрестикових сорочках можна було розпізнати, з якого вони регіону. Бо все одно вони мали свою регіональну особливість. Тому я вважаю, що ці бракарівські сорочки – теж є в наших традиціях. Вони дуже прекрасні, і не можна сказати, що вони нетрадиційні. Так, вони традиційні, але вони просто вже почали побутувати в ХХ столітті. А раніше все ж таки сорочки вишивали іншими техніками. Там багато, наприклад, тієї самої низі замкової.

– А яку тканину використовуєте для сорочок? Можливо, домоткану чи лише сучасні тканини?

– Справа в тому, що домоткане полотно рідкісне. І наше тіло вже не дуже адаптоване до старовинних тканин. Коли ми одягаємо такі сорочки, вони вже нам трішки труть, муляють. Адже часи змінюються – ми стаємо трішки інакші. І тепер є дуже багато тканин, які нагадують старовинне домоткане полотно. І можна підібрати тканину теж на свій смак, бажаного відтінку.

Одяг розповідав, звідки людина

– А як Ви ставитесь до дня вишиванки? Бо зараз можна почути протилежні думки. Одні називають цепідтримкою генетичного коду, інші закликають не пропагувати шароварщину…

– Ну, взагалі всі вишивальниці люблять казати саме не вишиванка, а вишита сорочка. Так, як колись казали бабусі: чоловіча вишита сорочка, жіноча вишита сорочка. Моя думка така, що ми можемо втратити найціннішу річ, яка присутня саме в вишитих сорочках, а це регіональна особливість. В чому вона полягає? В тому, що раніше могли по одягу зчитувати, з якого ти регіону. Люди саме по вишитому одягу розуміли, звідки людина. Наприклад, в нас був такий випадок, коли ми з одною колежанкою їхали в Київ на свято писанки; були одягнені в строї Східного Поділля. Коли ми зайшли в приміщення, присутні лиш на нас глянули і сказали: «О, Вінниця приїхала». Тобто вони ідентифікували нашу регіональну особливість за нашим одягом.

Дуже було б класно, коли людина могла дослідити ті сорочки, які були колись у тій місцевості, звідки вона родом. І ми змогли б зберегти ту орнаментику, щоб сорочка за себе говорила. Тобто є Борщівська сорочка, Сокальська сорочка. У нас же їх дуже-дуже багато, сорочка в кожному селі вже може відрізнятися.

І регіон Східне Поділля також має безліч різних сорочок. Літинські сорочки відрізняються від Крижопольських, Крижопольські – від Тиврівських, усі різні. В кожного своя неповторна орнаментика. І от мені здається, що найкрутіше в вишитому одязі це саме зберегти регіональну особливість.

– Чи є якісь платформи, ресурси, друковані видання з вишитої сорочки?

– Такого єдиного каталогу немає. Їх дуже велике різноманіття. Наприклад, зараз вийшла книжка «Сорочки Луганщини». Є книжка Причепіїв «Вишивка Східного Поділля», є видання з Борщівської сорочки окремо.

Починати слід із тканини

– Що ви порадили б тій людині, яка хоче стати власницею вишитої сорочки у традиційному стилі, але ніяк не зважується? З чого почати?

– Треба купити тканину, нитки і просто звернутися, наприклад, до Лідії Бебешко, щоб купити схему. Це вже є підтримка майстра. І необов’язково замовляти. Її можна вишити самостійно, і така сорочка буде ціннішою для людини. Якщо людина собі не може дозволити замовити таку сорочку, тому що вони реально дорогі (або самостійно вишити), то навіть можна замовити старі орнаменти, виконані машинною вишивкою.

Читайте також:

Сашку Лірнику хлопці з фронту дзвонять вночі і просять розповісти казки

Міжнародний день сім’ї та перемога Богдана Хмельницького: 15 травня в історії

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз», фото авторки та з особистого архіву Анастасії Фоміної