Вінниця зустрічає загиблого 22-річного воїна «живим коридором»

На жаль, стало відомо про загибель ще трьох Захисників із Вінниччини. Сайт «СічНьюз» зібрав матеріал за повідомленнями територіальних громад.    

Руслан Бабак. Хмільник.  

Руслан Бабак на війні був солдатом. Тривалий час вважався зниклим безвісти, а ось прийшла звістка про загибель Захисника. Це сталося ще 31 липня 2024 року під час під час ворожого штурму поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області. Руслану навічно залишилось 40 років.

Руслан Бабак народився у місті Артемівськ Донецької області (нині місто Бахмут) 6 червня 1984-го року. З 1991 року навчався в Опитнянській середній школі, яку закінчив у 2001 році. У тому ж році вступив до Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут» на факультет «компʼютерні мережі і системи», який закінчив у 2006 році. Працював на підприємствах міста Харкова за спеціальністю «компʼютерна інженерія». У період з 2015 по 2019 роки Руслан робив за кордоном.

Повернувшись додому, проживав у селищі Опитне Бахмутського району Донецької області. У 2021 році переїхав на Вінниччину до цивільної дружини та великої родини у Хмільник, де зустрів початок повномасштабного вторгнення росії.

25 лютого 2022 р. добровільно став на захист Батьківщини. Служив в окремій 120-й бригаді територіальної оборони. Мав позивний «Дядя». Брав участь у боях на Донеччині під Бахмутом, Часовим Яром та на Курахівському напрямку.

Юрій Павленчик. Вінниця

Сьогодні, 26 квітня, Вінниця проводжає у вічність 22-річного Героя Юрія Павленчика. Він народився у місті над Бугом 10 липня 2002 року. Закінчив місцеву школу № 29. Успішно займався єдиноборствами, мав масу спортивних досягнень. Був чемпіоном Вінницької області з рукопашного бою, кікбоксингу, ушу-саньда. Також здобував срібло на Кубку України з ушу-саньда.   

Юрій Павленчик почав воювати в 3-й окремій штурмовій бригаді (ОШБр) в 2024 році. Пішов добровольцем. Був солдатом-штурмовиком. Півроку тому, під час штурмової операції в населеному пункті Невське (Луганська область) Юрій Павленчик отримав чотири важкі кульові поранення в живіт.

Тоді ледве вижив. Але після лікування і реабілітації повернувся на фронт, куди сам рвався. Вирішив битися за Україну до кінця.  Юрій Павленчик загинув у бою 20 квітня 2025 року в районі населеного пункту Новомихайлівка (Лиманський район, Донецька область). Це сталося внаслідок мінно-вибухової травми (від осколку протитанкової міни). Герою тепер навічно 22 роки.      

Батько Юрія Павленчика Руслан воює у ЗСУ із початку повномасштабного вторгнення. Син служив разом із ним в одному взводі «Мирон» (імені Героя України Сергія Миронюка) 3-ї ОШБр. Каже, що Юрій був готовий загинути, щоб захистити рідну країну.

— Син віддав своє життя за Батьківщину, за свободу інших людей в Україні. Юрій навчався у мене, як у більш досвідченого військового. Але він приймав участь в бойових діях без мене, бо я на той момент вже був поранений. Зараз лікуюся, але збираюся повертатися на фронт, — розповів батько Юрія Павленчика.      

Вінничан просять зустріти молодого Героя «живим коридором» 26 квітня. З 10-ї години – вулицями Київською (від інсталяції «Куб» в районі «Вінницяводоканалу»), Коцюбинського, через залізничний вокзал до поминального центру «Реквієм» (вул. Батозька, 22). Там о 11.00 відбудеться прощання із Захисником. З 14.00 поминальна процесія вулицями Коцюбинського і Соборною вирушає на Сабаровське кладовище. Там, на Алеї Слави, о 14.30 ховатимуть хороброго воїна.

Володимир Галкін. Барська громада

Барська громада втратила мужнього сина України Володимира Галкіна, 1987 р.н. Солдат, воїн, Людина. Він віддав своє життя 19 квітня 2025 року на Сумщині, захищаючи нашу країну від ворога. У бою за кожного з нас. За те, щоб ми могли спати вночі.

– Володимир був тихим героєм. Не любив гучних слів. Не прагнув слави чи відзнак. Його зброєю була внутрішня гідність і відданість. У його серці жила любов — до батьків, до рідної землі, до правди. У кожному його вчинку — доброта і щирість, – кажуть у громаді.

Коли Володимир став до лав Збройних Сил України, він не шукав легкого шляху. Він пішов туди, де важко. Де страшно. Де щодня між життям і смертю стоїть лиш віра.

Вічна пам’ять, шана та доземний уклін Героям!

Читайте також:

Мерія ігнорує думку родичів загиблих, вважають підписанти петиції

Конфлікт із родинами полеглих воїнів через заповіт “Грєнки” наростає

Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»