Захисник Маріуполя Андрій Татуйко пережив полон, але загинув в автокатастрофі

На жаль, Вінниччина знову прощається із 8 Героями. Сайт «СічНьюз» зібрав матеріал за повідомленнями територіальних громад.

Андрій Татуйко (Вінниця)

Андрій Татуйко народився 9 травня 1977 року у Вінниці. Трудовий шлях розпочав по закінченні 32-ї школи. Кілька років навчався у Вінницькому національному технічному університеті. Працював у торговельній сфері. Виростив двох донечок.

Добровольцем вступив у лави ЗСУ та боронив Україну від ворога з 2017 року (у зоні АТО/ООС). Повномасштабне вторгнення окупантів також зустрів на найгарячішій ділянці фронту. На посаді хіміка взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти воював у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Після пекельних боїв на заводі Ілліча потрапив у полон.

Його перебування у ворожих катівнях розтягнулося на довгих два роки: спочатку була Оленівка, далі – Вязьма. Торік 24 січня Андрій з іншими бранцями за обміном мав повернутися додому, але планам не судилося здійснитися.

Цього дня російський Іл-76, на борту якого летіли наші воїни, зазнав авіакатастрофи. Андрію навічно залишилося 47 років.

Як каже мати полеглого Героя Ганна Федорівна, побратими, які були з Андрієм у полоні, розповідають, що він стійко переносив жахливі поневіряння. Не корився, проте всіма силами намагався зберегти життя іншим. Його духовна міць викликала захоплення та була прикладом для наслідування.

Олександр Філоненко (Вінниця)

Вінничанин Олександр Філоненко народився 14 січня 1982 року. Навчався у 31-й школі та професійно-технічному училищі №4. У мирний час свої вміння реалізовував у багатьох сферах. А з початком повномасштабного російського вторгнення став волонтером.

З перших днів Олександр Філоненко разом із колегами по добровольчому об’єднанню доставляв автівки, медикаменти, харчі та інші необхідні речі на різні напрямки фронту: Покровський, Харківський, Запорізький… Звідти ж вивозив тіла загиблих та евакуйовував поранених бійців, для порятунку яких не раз ставали в нагоді його знання тактичної медицини.

З осені 2024 року Олександр із позивним «Філ» воював у 120-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Був водієм-електриком, стрільцем взводу. Серце 43-річного воїна зупинилося 27 липня.

Як каже мати Небесного Воїна Олена Валентинівна, Олександр був із тих, хто своє життя без залишку присвячував іншим. Не міг байдуже пройти повз обездолених тварин – особливо кошенят. Завжди їх виходжував та віддавав у добрі руки. Також зараз удома є два його улюбленці.

Зі своєю коханою прагнув взяти шлюб уже цієї зими.

Сергій Палій (Тульчинська громада)

З сумом повідомляємо про смерть солдата Сергія Палія. Сергій Дмитрович народився 28 квітня 1979 року у селі Подільське Тульчинської територіальної громади.

Навчався в Суворовській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Сьогодні це Подільський ліцей №1, де і закінчив 9 класів, здобувши загальну середню освіту. У 1998 році закінчив Верхівський сільськогосподарський технікум за спеціальністю «агроном». Певний час працював у ПСП «Мрія» бригадиром.

1999 року одружився, у 2000 році народилась донька Таміла. Але сімейне життя, на жаль, не склалося.

Довгий час працював за кордоном. Сергій Дмитрович упродовж свого життя займався тим, до чого мав хист і здібності, приносив радість людям. Зокрема, займався озелененням.

З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, пішов служити добровольцем. Проходив військову службу водієм групи забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва роти матеріального забезпечення.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям та поранення, Сергій йшов на передові позиції. Він жодного разу не пошкодував про прийняте рішення.

31 липня 2025 року, під час виконання обов’язків військової служби, ми втратили ще одну добру та щиру людину, вірного сина України.

Сергій Яворський (Барська громада)

Барська громада знову в жалобі: на Вінниччині пішов із життя Захисник, майор Сергій Яворський, 1991 року народження. Він обіймав посаду заступника командира батальйону забезпечення військової частини А0549.

Сергій присвятив своє життя служінню Україні, щодня несучи важку відповідальність за своїх побратимів, за рідну землю та мирне небо. Його серце не витримало напруги. І Захисник пішов тихо, залишивши глибокий слід у пам’яті всіх, хто його знав і любив.

Олександр Нестеренко (Тульчинська громада)

26 липня 2025 року видався чорним днем на сім’ї Нестеренків (Тульчинська громада). Трагічна новина прийшла в їх оселю.

Під час виконання бойового завдання, в результаті артилерійського обстрілу противника, згасла життєва зірка Олександра Нестеренка.

Він народився 12 лютого 1992 року. Прийшовши в цей світ звичайним хлопцем, Олександр Олександрович залишив його, як Герой.

Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу танкового батальйону. Останній бій Героя відбувся 26 липня 2025 року в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.

Роман Фризюк (Вахнівський старостинський округ)

Першого серпня назавжди приєднався до безсмертного Небесного війська житель Вахнівського старостинського округу – Роман Фризюк, 1998 р.н.

Він – молодший сержант, розвідник – снайпер 3-го розвідувального взводу. Свій останній бій прийняв поблизу н.п. Заповідне Донецької області.

Володимир Тищенко (Хмільницька громада)

Стало відомо, що під час штурмових дій біля н.п. Гірник Покровського району Донецької області 30 вересня 2024 року загинув Володимир Тищенко. Він довго вважався зниклим безвісти.

Володимир Борисович народився 30 листопада 1970 року. Солдат родом з с. Великий Митник (Великомитницький старостинський округ Хмільницької міської ради).  

Ігор Костецький (Вендичанська громада)   

Стало відомо про загибель молодшого сержанта Ігоря Костецького, 1969 року народження. Це сталося 28 березня 2024 року, під час бойового завдання в районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області. Боєць загинув, виявивши стійкість і мужність у бою за Україну.

Житель села Конева (Вендичанська громада) тривалий час вважався зниклим безвісти.  Усі щиро вірили, що Ігор живий… Сподівалися, молилися. Але цього не сталося.  

Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять полеглим Героям України!

Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»