В’язень сталінських таборів порівняв той час із сучасним російським режимом

У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Валентина Отамановського пройшла презентація книг заслуженого працівника культури України, 94-річного Олександра Каліщука. Він є композитором поетом-піснярем, диригентом, членом Спілки політв’язнів і репресованих України, членом Національної ліги композиторів України.

Ексклюзивні коментарі митця 

Олександр Каліщук відповів на кілька запитань кореспондента сайту «СічНьюз».

-Олександре Пилиповичу, скажіть, будь ласка, де Ви живете зараз?

-У Нововолинську (Волинська область).

-До Вінниці приїхали з якою метою?

-Мене покликала на зустріч вінничанка Ольга Шевчук. Презентую свої книжки про духовність і моральність. А взагалі я поет, композитор. В основному пісні співаю.

-При радянській владі Ви були дисидентом, отримали 25 років таборів. Яким був формальний привід для цього?

– У Лукові (Волинська область) ми створили організацію українських націоналістів на базі одного з класів старшої школи. Загалом до неї входило 16 людей.

-Всіх її  учасників забрали до буцегарні? Був якийсь суд чи все виявилося формальністю?

-100 днів було допиту, потім суд. Забрали всіх членів нашої організації, відправили у різні табори. Мене, приміром, до Пермської області. Тоді мені було лише 17 років.

-Всі дожили до кінця терміну у таборі?

-На жаль, на сьогодні вже жодного з них немає на світі. А ось з таборів вийшли всі. Бо тільки 4 роки сиділи. Зняли 15 років після смерті Йосипа Сталіна. А потім ще була амністія на малоліток.

– Не жалкуєте, що тоді пішли на цей крок, свого боротьбу із системою?

-Ні, не жалкую про те, що мене судили. Потім ще не давали писати, не давали керувати. Але я все ж виріс таким, який зараз є. Якби не було всього цього, то таким би, може, й не був.

-Зараз із росією війна. Це «радянщина» повернулася? Так би мовити, оновлений радянський союз на нас нападає?

– Росія – це тюрма народів. Була і залишається. Пам’ятаю, як люди в Україні жили після Першої і Другої світових воєн. Після нинішньої війни українці також будуть пам’ятати все, через що вони пройшли. І зроблять відповідні висновки.

Знакові деталі біографії

Як поінформували організатори творчої зустрічі, Олександр Каліщук був заарештований за участь у Молодіжній організації націоналістів, яку створили в Лукові у 1951 році. Сто днів допитів, побоїв та знущань довелося пережити молодому юнакові у в’язниці. У 1955 році звільнений за амністією. Повернувся до батьків у село Охотники Турійського (нині Ковельського) району.

Працював баяністом у клубі в Іваничах, керівником художньої самодіяльності середньої школи в селі Павлівка Іваничівського (нині Володимирського) району. Паралельно закінчував десятирічку. Тут зустрів свою майбутню дружину – Галину Корнисюк. Планував навчатися на вокальному відділенні Львівського музичного училища, але керівники закладу, прочитавши автобіографію Олександра, наказали за 24 години залишити місто.

У 1959 році разом із дружиною приїхали в молоде шахтарське місто. Цього року почав працювати керівником художньої самодіяльності міського Палацу культури. За пісню «Волиняночка» перевели на посаду акомпаніатора й заборонили писати.

Продовжував творити під чужими іменами. У цьому закладі пропрацював понад 50 років. 1961 року вступив на диригентський відділ Луцького музичного училища, яке закінчив з відзнакою у 1966 році. Заочно навчався у Львівській консерваторії, диплом якої отримав у 1976 році, та на курсах художньої самодіяльності в Харкові.

У 1970-х керував хором шахтарів (згодом народна чоловіча капела), з яким здобув дві золоті медалі на Всесоюзному конкурсі художньої самодіяльності (Київ). За його ініціативи в Нововолинську створено хор ветеранів війни та праці, у якому співали понад 40 фронтовиків міста, хор «Просвіта» (від 1989 – художній керівник), народний ансамбль «Райдуга». Ці колективи успішно виступали в Україні, побували на гастролях у Польщі та Болгарії. Десять років самовіддано працював керівником художньої самодіяльності на місцевому заводі «Оснастка».

Перша пісенна збірка «Волиняночка» вийшла в 1998 році. Пізніше побачили світ дві збірки «Дзвонять в церкві дзвони» та «Подарунок душі» з духовними піснеспівами.

Зібрав і записав понад тисячу народних пісень. Особливе місце у творчості композитора займають пісні історичної тематики («Козацька пісня», «Переяславська Рада», «Софіївська площа», «Стрілецька могила», «Станція Крути», «Отаман», «Пісня про Загорів», «Повстанці» та ін.) і релігійні піснеспіви («Любімо серцем Бога», «В дні Великого посту», «Господи, помилуй нас», «Бог – це любов», «Колискова Ісусу» та ін.). Із відомим краєзнавцем Миколою Корзонюком з уст старожилів у прибузьких селах записав понад п’ятсот пісень.

За вагомий особистий внесок у розвиток духовності та пісенної культури в жовтні 2021 року Олександу Каліщуку присвоєно звання «Почесний громадянин Волині». Після виходу на пенсію і донині керує хором «Просвіта» та веде активне культурно-громадське життя. Він сповнений сил та енергії, а його пісні продовжують дарувати людям радість та віру в непереможну Україну.

Читайте також:

Весна у Вінниці: чи готові зони відпочинку до сезону

Захисник «Азовсталі» розповів про тортури в полоні

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»