Втрата ноги не заважає ветерану грати в футбол і викладати фізпідготовку

32-річний Захисник із Вінниці Олександр Говоруха служив із початку повномасштабного вторгнення. Отримав кілька поранень. Останнє з них – 23 травня 2024 року на околиці Вовчанська (Харківська область). Тоді і втратив ногу.

Зараз Олександр Говоруха працює викладачем спеціальної фізичної підготовки у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Водночас грає за команду з ампфутболу “Покрова АМП” (Львів), яка є лідером чемпіонату України. Також він є співзасновником футбольної команди “Вінниця АМП”.

Днями Олександр завітав до 5-х класів Вінницького ліцею № 10. Розповів про свій бойовий і спортивний шлях, відповів на запитання дітей.

До війни працював за кордоном

Олександр Говоруха спочатку служив у частині, яка постачала боєприпаси на лінію фронту. Потім його перевели безпосередньо у бойову бригаду. Там бійцю вдалося пройти шлях від звичайного солдата-стрільця до головного сержанта роти і заступника командира з бойової підготовки.

Досвід, який я набував під час бойових завдань, доводилось передавати новим бійцям; їх потрібно було навчати. На своєму прикладі показував, як володіти зброєю, маскуватися, використовувати рельєфи для того, щоб сховатися, як вибрати вигідну позицію. Переважно перебував на лінії фронту в Херсонській, і Харківській областях, – розпочинає Захисник.

Він брав участь у бойових діях у містах Куп’янськ і Вовчанськ. Воював у селах, лісопосадках, на відкритій місцевості. Також це були ліси, кар’єри тощо.

Я не перебував в навчальних центрах, мене не готували до бойових дій. Був звичайною людиною. Працював до війни за кордоном на будівництві доріг. Але під час безпосередньої участі в бойових діях приходилося вчитися, слухати досвідчених людей, – продовжує Олександр.

Чи було йому страшно? На початку так, аж до перших виходів на позиції.

Нас вчили теорії, трохи практики. Саме бойових знань і умінь було замало. Але на війні багато чого вирішує фарт. Щастить людині чи ні. Тому що багато факторів не залежать від нас самих. Наприклад, ми не знаємо, куди впаде снаряд і хто по нам вистрілить, – наголошує Олександр Говоруха.  

Після поранень повертався

У вінничанина було три поранення. Після перших він повертався у військо, продовжував службу. Останнє поранення ледь не призвело до загибелі.  

Мене врятувало те, що нас навчали медицині, хоча це й не був улюблений мій предмет. Під час останнього поранення біля мене нікого не було. Я сам собі надав першу допомогу (зупинив кровотечу), на що було менше хвилини. Інакше б міг померти на місці, – наголошує Воїн. – Головне в будь-якій ситуації на війні – не розгубитися, не панікувати, а просто робити те, що вмієш. Це може зберегти вам життя, або ви комусь допоможете врятувати його.

Далі Олександр вибрався у безпечне місце та 16 годин провів із турнікетом, без обезболюючих.

Не було тоді ані уколів, ні пігулок. Боліла нога, але мусив терпіти. Існувала теоретична можливість врятувати кінцівку. Але я відмовився, бо через серйозне поранення ці дії могли призвести до смерті. Натомість мені додали ще два турнікети, щоб зупинити кровотечу і отримати шанс вижити. Як бачите, це допомогло, – продовжує ветеран війни.

Врешті-решт лікарі були змушені ампутувати кінцівку.

Я, чесно, не розгубився. Розумів, що життя продовжується. І мені повезло набагато більше, ніж тим хлопцям, які загинули або зникли безвісті. Щасливий, що продовжую жити і побачу, нарешті, коли ми переможемо у війні. Рано чи пізно Перемога прийде, – наголошує пан Говоруха.

Грав у футбол і до війни

Під час лікування у реабілітаційному центрі вінничанин дізнався по телебаченню про види спорту для людей, які втратили кінцівки. Побачив, як грають в футбол хлопці на милицях, без ноги або руки.

Спочатку здивувався, як це взагалі можливо. Дізнався номер телефона і подзвонив у команду, за яку й зараз граю (у Львові). Захотів відвідати тренування, подивитися, що це таке. Там мені дали милиці, взуття, форму і запропонували спробувати, – згадує Олександр.  – Я грав в футбол і до війни, тому мені сподобалось. Вже більше року практикую амфутбол. Моя команда “Покрова” (Львів) двічі вигравала Кубок України з амфутболу, а зараз лідирує в чемпіонаті країни. Наші матчі транслюють по телебаченню і на ютуб-каналах. мої батьки бачать мене більше по телевізору, ніж вживу.

Також Олександр Говоруха допоміг зі створенням команди “Вінниця АМП”, яка приймає участь в чемпіонаті України.

В збірній України з волейболу сидячи

Займався ветеран війни і волейболом сидячи. Це як звичайний волейбол. Тільки сітка дуже низька (метр 15 см), і грають сидячи. Гравці допомагають собі пересуватися руками.

Я був переможцем всеукраїнських змагань в складі команди. Був викликаний на початку цього року в збірну України із волейболу сидячи. Але не поїхав, тому що не міг поєднувати ампфутбол і волейбол. Пропустив і чемпіонат Європи, – дивує Олександр Говоруха.

Сьогодні вінничанин є викладачем спеціальної фізичної підготовки в Харківському національному університеті внутрішніх справ, релокованому до Вінниці. Три місяці там працює.

Влаштовую практичні заняття із курсантами. Навчаю їх застосуванню різних прийомів для затримання правопорушників, застосуванню зброї для захисту населення і особистої безпеки. Вчу використовувати фізичну силу або спецзасоби, щоб молоді люди могли затримувати правопорушників, – наголошує ветеран війни.

Читайте також:

Катування у Мелітополі: слідчі встановили особу ще одного виконавця

Робить із цивільних справжніх “рексів”: військовий шлях сержанта “Джексона”

Михайло ШАФІР, “СічНьюз”