Володимир Дудніков прикрив собою побратимів і загинув як Герой

На жаль, Вінниччина знову прощається із ще 11 Героями. Сайт «СічНьюз» підготував матеріал за повідомленнями територіальних громад.

Олександр Савіков (Вінниця)

Народився Олександр Савіков 21 червня 1984 року у Вінниці. Закінчив 18-у школу та опанував одну із найнебезпечніших професій – промислового альпініста. Був турботливим чоловіком, добрим батьком для трьох дітей. Не обділяв теплом і доньку своєї дружини.

Вінничанин став до зброї торік. Був стрільцем 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Воював на Курському напрямку. Загинув цьогоріч 15 лютого поблизу села Лебедівка. Герою було у 40 років. Після того бою Олександр Савіков вважався зниклим безвісти.

Як каже побратим, Сашко вважав своїм обов’язком будь-що захистити країну, виконати поставлені завдання.

Віталій Зубань (Вінниця)

Народився Віталій Зубань у селі Вапнярка Тульчинського району 6 липня 1980 року. Після закінчення 9 класів місцевої школи здобув професію електрогазозварювальника. Працював на Вінницькому хімзаводі, також з’єднав не одну металеву конструкцію на будівельних майданчиках міста.

Чоловік мобілізувався до війська на початку цього року. Захищав рідну землю від ворога у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Був кулеметником. Свій останній бій прийняв 3 вересня поблизу міста Вовчанськ (Чугуївського району Харківської області). Йому було 45 років.

Як розповідає сестра полеглого воїна Світлана, Віталій по життю був великим оптимістом. Любив всіх смішити, хотів бачити поруч веселі обличчя – без смутку та печалі. Хотів після Перемоги купити собі гарну хатину та спокійно доживати віку з вудочкою у руках.

Юрій Стогній (Вінниця)

Народився 8 жовтня 2001 року у селі Шевченко (Чаплинського району Херсонської області). Змалку мріяв присвятити своє життя захисту Батьківщини та готувався до цього, загартовуючи тіло й дух. Займався спортом, захоплювався скелелазінням. А вже під час навчання у Житомирському військовому інституті показав себе як вправного атлета на заняттях з військового п’ятиборства. Брав участь у змаганнях, де нерідко посідав призові місця.

Юрій Стогній зустрів повномасштабне вторгнення курсантом Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Вже у перші дні війни після дострокового випуску юнак підписав контракт із ЗСУ. У бойовій біографії воїна (капітана, помічника начальника служби охорони Державної таємниці окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ) були Харківський, Донецький, Запорізький напрямки.

На жаль, під час запеклого зіткнення із ворогом 28 квітня поблизу села Закітне (Краматорського району) Юрій отримав множинні осколкові та вогнепальні поранення.

Лікарі до останнього боролися за його життя, але дива не сталося. Воїн відійшов у вічність 9 вересня, за місяць до свого 24-го дня народження.

Богдан Давидюк (Вінниця) 

Народився Богдан Давидюк 10 січня 1981 року в селі Кордишівка Вінницького району, проте все його життя було тісно пов’язане з Вінницею. Тут закінчив 27-у школу й почав свій трудовий шлях. Працював на будівництві. Пізніше – до укладення нового контракту зі Збройними Силами – на консервному заводі у селищі Вороновиця. Там Богдан проживав зі своєю дружиною, для сина якої став справжнім батьком. Мав також двох донечок від першого шлюбу.

Богдан Давидюк захищав Україну від ворога у 2015-2016 рр. в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил. А у 2020 році знову повернувся у стрій, долучившись до своїх побратимів з 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на укріплених позиціях у Миколаївській області, далі – була Донеччина: Костянтинівка, Бахмут, Покровськ… Як старший солдат, навідник-оператор бойової машини підтримував вогнем піхотинців, перебував на найгарячіших ділянках фронту.

Після бою 25 листопада 2024 року біля села Диліївка Краматорського району довгий час вважався зниклим безвісти і лише днями факт його загибелі був підтверджений експертизою ДНК.

Як каже дружина полеглого воїна Ольга, Богдан робив усе для побратимів. Коли мав час, варив їсти, все лагодив та майстрував. Вони за це його дуже цінували та поважали А ще Богдан гарно вмів малювати, займався різьбленням по дереву. Навіть із війни передавав невеличкі скульптурки родині.

Дмитро Цвігун (Якушинецька громада) 

Знову сумна звістка лине до Якушинецької громади. На війні загинув Дмитро Цвігун, житель села Махнівка. Сьогодні пройшло прощання із Героєм.  

Дмитро народився 3 листопада 1970 року,  в с. Кіблич на Гайсинщині. Проживав з сім’єю в Махнівці. Закінчив Кіблицьку  загальноосвітню школу. Мав багато друзів, був сміливим, завзятим юнаком, підтримував та допомагав рідним, ніколи не боявся труднощів, брався за любу роботу. Поважав і цінував своїх батьків.

Після закінчення школи був призваний на строкову службу. Після повернення зі служби одружився. Мав доньку.

 Життя так склалося  що через деякий час залишився сам. Та невдовзі зустрівся з Ольгою, і вони рішили пов’язати своє життя назавжди разом.        

З 2014 по 2017 роки приймав участь в антитерористичній операції, в самих найгарячіших точках. Він мав відзнаки за мужність та сміливість. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро 25 лютого 2022 року став на захист рідної землі в складі в/ч А0666. Загинув 8 вересня 2025 року в  м. Костянтинівка (Краматорського району Донецької області).

Роман Стецько (Гайсинська громада)

У селі Губник (Гайсинського району) поховали полеглого захисника Романа Стецька – молодшого сержанта.

Роман Іванович народився 22 березня 1976 року в республіці  Хакасія. Навчався в Губницькій сільській школі. У 2003 році закінчив юридичний факультет Університету сучасних знань.

До мобілізації був військовим пенсіонером, оскільки довгий час працював у Ладижинській виправній колонії. У липні 2024 року отримав повістку та був мобілізований.

Службу проходив на посаді головного сержанта 1 механізованого батальйону 144 окремої механізованої бригади.

Загинув 5 вересня 2025 року у населеному пункті Бучки Новгород-Сіверського району Чернігівської області під час виконання бойового завдання. У Героя залишилися мати Катерина Іванівна, батько Іван Антонович і два сини – Юрій та Олександр.

Володимир Дудніков (Гайсинська громада)

Матір втратила єдиного сина Володимира Дуднікова, солдата 423 окремого батальйону безпілотних систем “Скіфські грифони”.

Володимир Дудніков народився 23 лютого 1999 року. Закінчив школу №5 міста Гайсин. Навчався в Іллінецькому технікумі. Згодом вступив до Уманської сільгоспакадемії. Потім подав документи в Академію внутрішніх справ у Києві. Напередодні повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ.

Командири та побратими батальйону  «Скифські грифони» згадували Володимира, як безстрашного воїна. Коли потрібно було забирати 300-х з позицій, він діяв завжди, без вагань. Усі називали його «Шумахер», бо дуже любив швидкість. Їздив на усіх видах техніки.

Загинув 8 вересня 2025 року в районі населеного пункту Новоіванівка (Пологівського району, Запорізької області). Помер, як Герой. Прикрив собою побратимів. Воїну було всього 26 років

Богдан Давидюк (Вороновицька громада)

Вороновицька громада у скорботі. «На щиті» повернувся Захисник України Богдан Давидюк. Він народився 10 січня 1981 року. У 2015 році Богдан був призваний на службу в АТО. Її проходив на Донеччині, в  м. Курахове та м. Костянтинівка.

У 2016 році звільнився та повернувся у селище Вороновиця, де згодом почав працювати на ПП “Михалич і Ко”. У 2020 році Богдан прийняв важливе рішення, підписавши контракт у 28 бригаді імені Лицарів Зимового походу, де вже служив. Мав військове звання старшого навідника, заступника командира бойової машини.

Початок повномасштабного вторгнення застав у Миколаєві. А згодом бригада переїхала у Донецьку область, де велися пекельні бойові дії за м. Бахмут та м. Покровськ.

За час служби Богдан Петрович отримав нагороду за сумлінну і зразкову службу. З 25 листопада 2024 року Богдана було визнано безвісти зниклим в р.н. населеного пункту Диліївка Донецької області.

Найбільшим скарбом та сенсом всього життя для Героя були його діти: дві доньки та син. Найулюбленішим хобі Богдана було малювання, а також мав неабиякий хист до виробництва дерев’яних виробів.

Микола Мельничук (Хмільницька громада)

Хмільницька громада знову в скорботі. Під час виконання бойових завдань біля населеного пункту Північне (Бахмутського району Донецької області) 30 липня 2024 року загинув Микола Мельничук.

Він народився 20 грудня 1988 року. Солдат із м. Хмільник довгий час він вважався зниклим безвісти.

Микола Лоїк (Хмільницька громада)

15 вересня в село Великий Митник (Хмельницька громада) «на щиті» повернувся Микола Лоїк. Він народився 17 грудня 1998 року. Солдат загинув 17 липня 2024 року під час ведення бойових дій біля населеного пункту Берестове Куп’янського району Харківської області. Раніше вважався зниклим безвісти.

Василь Коріненко (Бершадська громада)

Сумна звістка знову сколихнула Бершадську громаду. 12 вересня 2025 року загинув мешканець села Сумівка – солдат Василь Коріненко. Це сталося під час виконання бойового завдання в районі міста Мирноград на Донеччині.

Вічна памʼять Героям, щирі співчуття рідним.

Читайте також:

Олександр Муравський попросився на передову, щоб змінити побратимів, і загинув

Оператор БпЛА Юрій Жуков загинув на Дніпропетровщин

Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»