Pіаnобой у Вінниці жартував, виконав «етюди війни» і подарував «золотий квиток»

Вінницький концертний вечір Дмитра Шурова, що почався з жартів про комарів і таблички «аплодуйте», обернувся на шоу, де сльози лились разом зі сміхом. Pіанобой — той самий «вінницький пацан» — змусив місто над Бугом дихати разом із кожним акордом, жартом і ковтком вина з-під роялю.

«Ми всі — комарів»

-Доброго вечора, Вінниця! Ми — гурт Елвіс Преслі… Ми всі ваші, а ви наші. Хоча ні, ми всі — комарів! — так почав свій виступ Дмитро Шуров, відомий як Pianoбой.

І якщо хтось думав, що це буде звичайний концерт — за кілька хвилин переконався у зворотному. Сцена стала театром емоцій, а зал — безмежним океаном відчуттів.

Шуров влучно підмітив:

-У вас як в телешоу: є табличка, показують — і ви аплодуєте!

Це одразу розсмішило публіку. А коли він додав:

-Я кожного разу у Вінниці як на академконцерті. Ви що, всі музичну школу закінчили? — зал заревів від сміху.

-Ми почнемо з премʼєр. Бо де, як не в рідному місті, тестувати пісні на людях, – мовив Pianoбой.

Проте за гумором стояла глибина. Перша композиція, що відкрила вечір, була написана разом із військовим Мойсеєм Бондаренком. Два етюди народились у підвалі — не у студії. Їх створили на другий рік повномасштабної війни. І коли прозвучав “Етюд №1”, зал затих. Всі слухали не лише музику — а біль і пам’ять.

«Я вкрав її, бо це пісня мого дитинства»

-Наступна пісня — це кавер. Я вкрав її, бо це пісня мого дитинства, — пожартував Pianoбой.

І заспівав знайомі кожному рядки:

-Оу, Вінниця — це не місто, не село. Куди ж це мене занесло?

Увесь зал підхопив.

-Я можу так жартувати — я звідси. І ми вам заздримо, бо ви живете в офіційно найкращому місті України! – заявив Дмитро.

Гумор, щирість і щедра порція самоіронії — ось що захоплювало в цьому концерті. Pianoбой говорив з людьми «по-домашньому». Коли виконував спільний трек з Аліною Паш, обіцяв її голос — і зненацька підставив мікрофон до барабанщика. Сміх, як луна, понісся з залу.

І навіть таємний келих вина з-під роялю — не виглядав як пафос, а як частина магії вечора.

-Мені подобаються ті діти, що там стрибають. Я теж хочу туди, у той момент, коли ловиш кайф…— мрійливо мовив артист.

Переліз через паркан, що бути ближче до кумира

Під сценою вирувала своя історія. Один із фанів — чоловік із мікрорайону «Вишенька» — переліз через паркан, аби бути ближче до кумира. Він танцював, надсилав сердечки й знімав усе на телефон. Шалена енергія фана настільки вразила Шурова, що той урочисто вручив йому “золотий квиток” на всі концерти.

-Що треба робити, щоб бути таким класним?”— спитав Дмитро.

-Я з Вишеньки,— відповів фан і підморгнув.

На сцені — душевні пісні. У залі — обійми й погляди, повні сліз і вдячності. Pianoбой навіть обливав фанів водою, танцював, вистрибнув на піаніно — він жив сценою, а сцена дихала ним.

Запекла боротьба за прапор

Та, попри емоції, головна місія концерту — збір коштів для потреб ЗСУ. Артист і його друг Мойсей Бондаренко оголосили аукціон — і почалась запекла боротьба за прапор Сил безпілотних систем.

-“30 тисяч!” — “35!” — “40!”

Торги завершились на 70 тисячах гривень, які задонатив чоловік на ім’я Деймур.

-Я кажу суму, а він просто киває. Якби знав — узяв би два прапори, — жартував Мойсей.

Цей вечір був не просто концертом. Це був ковток живої музики, щирості й гумору на тлі війни. Pianoбой створив більше, ніж шоу — він створив спогад, у якому кожен присутній знайшов себе. І з ним разом — місто, яке стало сценою для великого серця та незламного духу.

Аліна ТАЛАН, «СічНьюз»