Загинув Захисник Михайло Ходирєв, який мав трьох дітей і трьох онуків

Сьогодні, сьомого квітня, Вінниця прощається із двома Захисниками – Михайлом Ходирєвим та Ігорем Вакулою. Поховають воїнів на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Михайло Ходирєв. Пішов добровольцем на початку вторгнення

Народився Михайло Ходирєв 1 вересня 1972 року у Літині, але згодом із родиною переїхав до Вінниці. Мав троє братів. Після закінчення школи №27 (у Тяжилові), вивчився на газоелектрозварювальника.

Михайло Ходирєв працював у Вінницькій транспортній компанії та виконував приватні замовлення. Мріяв про власну справу. Виростив сина та донечку. Став гарним батьком для сина своєї другої дружини. Мав і трьох онуків.

Михайло добровольцем пішов до ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Був стрільцем у 59-й окремій штурмовій бригаді безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Загинув 14 травня 2024 року поблизу міста Красногорівка (Покровського району Донецької області). Захиснику назавжди залишився 51 рік.

Як розповідає дружина полеглого Юлія, на роботі Михайло був надійним працівником, а вдома – чуйним і люблячим чоловіком, який понад усе цінував сім’ю та дітей. Чоловік мав гарне почуття гумору, вмів дружити та завжди першим відгукувався на прохання про допомогу. Таким відповідальним і готовим завжди підставити плече запам’ятали Михайла і побратими.

Ігор Вакула. Не ховався від мобілізації і не шукав причин для відстрочки

Ігор народився у Вінниці 7 червня 1973 року. З дитинства вирізнявся добротою, чесністю та порядністю. Був найкращим другом для старшого брата, порадником для молодшої сестри. Закінчив школу №4, а далі опанував радіотехнічну спеціальність. Працював на підприємстві «Маяк» і хімзаводі.

Ігор Вакула долучився до ЗСУ влітку 2025 року. Виконував завдання у складі 92-го окремого батальйону підтримки.Життя Ігоря обірвалося 3 квітня цього року. Це сталося у бою біля селища Межова (Синельниківського району Дніпропетровської області). Захиснику було 52 роки.

Як розповідає сестра полеглого воїна Олена, Ігор мав велике серце та золоті руки. Особливе місце в його житті завжди посідала родина. Після смерті тата Ігор всі свої сили та турботу віддавав матері. Водночас душа чоловіка боліла за Україну. Він не ховався від мобілізації та не шукав підстав для відстрочки.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам!

Читайте також:

Бунт у Сосонці: газ, розбите авто ТЦК та втручання поліції

Вінниця сьогодні прощається із двома Захисниками, які загинули ще у 2024 році

Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»